100 цікавих фактів про Україну

 

 

ЦЕ ЦІКАВО: перегляньте добірку 

"50 найкрутіших замків, палаців і фортець України"

(фото і короткі коментарі)  

http://vsviti.com.ua/makepeaple/55712

29 травня - Міжнародний день миротворців ООН

Дізнайтеся, що такеі миротворчі сили ООН 
та подивіться відеокліп "Україна - миротворча держава"

 

Відеокліп "Україна - миротворча держава"

https://drive.google.com/file/d/0B8by7IvpRsgDRTAwaU1EMnU3clU/view?usp=sharing

24 травня - 

 День слов’янської культури та писемності 

   Сьогодні українці разом з усіма іншими слов’янськими народами відзначають День слов’янської писемності і культури. Свято встановлено згідно з Указом Президента від 17 вересня 2004 року, в день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – просвітителів, що відіграли визначну роль у розвитку й становленні слов’янського письменства і культури, покровителів Європи. 

            Кирило (827–869) і його старший брат Мефодій (815–885) народилися в македонському місті Фессалоніки (тепер Салоніки, Греція) в сім’ї воєначальника. За походженням болгари. Якщо Кирило був стовідсотковим гуманітарієм – здобув освіту в школі при імператорському дворі Константинополя, а згодом працював патріаршим бібліотекарем і викладав філософію, а потім перебував, навіть, на дипломатичній службі, то Мефодій був спочатку військовим, правителем однієї з слов’янських областей поблизу Солуня. Військова кар’єра його не вдовольняла, і він став ченцем, а невдовзі й ігуменом одного з монастирів у Малій Азії. Згодом брати об’єдналися в просвітницькій діяльності – перекладали слов’янською мовою богослужебні книги, самі писали оригінальні твори, проповідували православ’я, виступаючи проти німецького католицького духовенства (вже тоді точилася боротьба між греко-православною Візантією і латино-католицьким Заходом за вплив на слов’янські племена), відкривали при церквах школи, готували учнів. Вони упорядкували слов’янський алфавіт і переклали на церковнослов’янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок ХІ ст. на Русі використовувалися дві системи письма – кирилиця і глаголиця. Певною перевагою кирилиці перед глаголицею було відносно простіше накреслення літер.  Автором глаголиці вважають Кирила; її літери переважно пов’язані з грецьким алфавітом. Згодом глаголиця лягла в основу кирилиці, на основі якої склалися алфавіти багатьох слов’янських народів. Донедавна кирилецею послуговувалися румуни і молдавани, але потім вони перейшли на латиницю. Спроби (в т. ч. силоміць) запровадити замість кирилиці латиницю на західноукраїнських землях (у Галичині в ХІХ ст., у Закарпатті – на початку ХХ ст.) були відкинуті. Існує думка, що кирилиця прийшла до Київської Русі з Болгарії разом із старослов’янськими богослужними книгами після офіційного прийняття християнства у 988 році. Найдавнішою точно датованою кириличною книгою є давньоруське Остромирове Євангеліє 1056–1057 років. 

            Щороку 24 травня в усіх слов’янських країнах вшановують пам’ять святих Кирила і Мефодія, а також День слов’янської писемності та культури. У 1989 році пам'ятний знак просвітникам Кирилу та Мефодію відкрито на території Києво-Печерської лаври, та на Михайлівській площі у Києві.

Народилися 24 травня

827 — Кирило, православний святий, батько слов'янської писемності

1881 — Олександр Богомолець, український патофізіолог, президент Академії наук України (1930—1946).

1882 — Кирило Стеценко, український композитор, хоровий диригент

1964 — Олег Скрипка, український музикант

1973 — Руслана Лижичко, українська співачка

         Цей День пам’яті і скорботи про жертви, які загинули або постраждали в Україні в наслідок політичних репресій комуністичного режиму, спочатку з’явився в національному календарі країни наприкінці 90-х років і носив назву "День пам’яті жертв голодомору", відображаючи в своєму формулюванні одне з найтяжчих злочинів проти людяності тієї безжальної влади. Відзначався в четверту суботу листопада (Указ Президента України № 1310/98 від 26-го листопада 1998-го року). Потім, згідно з Указом Президента України № 1181/2000 від 31-го жовтня 2000-го року, цей пам’ятний День був перейменований і став називатися «День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій». Указом від 15-го липня 2004-го року №797/2004 було встановлено назву «День памяті жертв голодоморів та політічніх репресій». Надалі, згідно Указу Президента України №431/2007 від 21-го травня 2007-го року, з метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людяності, дні пам’яті жертв голодоморів та жертв політичних репресій виділили в окремі пам’ятні дати. «День пам’яті жертв голодоморів», як і колись, відзначається в четверту суботу листопада, а «День пам’яті жертв політичних репресій» - щорічно у третю неділю травня.

            Щороку в третю неділю травня по всій Україні проводяться різноманітні заходи, присвячені пам’яті про ці страшні події.

            Як відомо 2 червня 1937 було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якого 5 серпня 1937 вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій.

            Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори.

            Згідно з розсекречених архівів і документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 рік жертвами розкуркулення стали понад 2 млн. 800 тис. людей. У 1936 році заарештували 15717 осіб, у 1937-му - 159537, в 1938-м 106096, в 1939-м 11744. Близько 16,5 тис. чоловік було розстріляно в 1937-му.

            У зв’язку з цим президент доручив СБУ і уряду видати книгу, оприлюднити документи і матеріали про масові політичні репресії 1937-1938 років, поширити їх на іноземних мовах за кордоном, а також розпорядився проводити в школах та інших навчальних закладах уроки на цю тему.

            В 2017 році День пам’яті жертв політичних репресій припав на 21 травня. По всій країні відбулися жалобні церемонії покладання квітів до пам’ятників та меморіальних комплексів та знаків, встановлених на вшанування пам'яті  людей, закатованих радянською тоталітарною системою.

Дивовижний світ вишиванок у веснянім розмаї!!! 

В них душа українська - ніжна, щира й відкрита,
В них - добро і любов, що завжди зігрівають,
Сила духу і материнська молитва... 
                                                                       Л. Петровська

Усі, хто любить Україну, 

єднаймося 

у Всесвітній день вишиванки!!!

Згідно постанови Верховної Ради України  № 792-VIII від 12.11.2015 р., депортація кримських татар у 1944 р.  визнана геноцидом, а 18  травня відзначається  День пам"яті жертв геноцида кримськотатарського народу.

Сьогодні на екрани виходить новий фільм Ахтема Сеїтаблаєва "Чужа молитва" - про подвиг кримськотатарської дівчини, яка в роки Другої світової війни, ризикуючи власним життям, врятувала  88 єврейських дітей-сиріт.

УВАГА! Гр. №18 

ПОВТОРИТИ до підсумкового уроку з історії України по періоду хрущовської "відлиги"

https://drive.google.com/file/d/0B8by7IvpRsgDSFhHZUdwN1RReFE/view?usp=sharing

10 ФАКТІВ ПРО УКРАЇНУ В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ, АБО УРОКИ ДЛЯ НАЩАДКІВ

http://www.uamodna.com/articles/10-faktiv-pro-ukrayinu-v-drugiy-svitoviy-viyni-abo-uroky-dlya-naschadkiv/

8 травня – День Пам‘яті та Примирення. Пам‘яті про мільйони людських життів, які Світ втратив у Другій світовій війні. 

Для всього Світу ці дні проходять під гаслом “Ніколи знову”. 

І тільки для Росії – під гаслом “Можем повторіть”. 

Дійсно, Росія вже не раз розпочинала світові війни. 

Саме СРСР та Німеччина втягнули Світ у найглобальніший військовий конфлікт в історії Землі – Другу світову війну 1939–1945 років. 

      У війні взяли участь 80% людства, бойові дії велися двома третинами існуючих на той момент держав. До армій ворогуючих сторін було залучено понад 110 млн. солдат, загальні втрати військових та цивільного населення склали від 50 до 85 млн. осіб.

      Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок Другої світової війни. Під час бойових дій та в полоні загинуло 3-4 млн. військових і підпільників, понад 5 млн. цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу, до 5 млн. жителів були евакуйовані або примусово вивезені до Росії та Німеччини, значна частина з яких не повернулася. Загалом безповоротні втрати України склали 8-10 млн. осіб.

  Людство заплатило велику ціну за імперські амбіції Сталіна та Гітлера. Але Росія, що є правонаступницею СРСР, досі не покаялася у своїх злочинах. Росія вперто продовжує пишатися і комунізмом, і Сталіним. Більш того, Росія останнім часом намагається залякати Світ своїм святковим гаслом “Можем повторіть”. 

   

В цьому і є  різниця між українцями і росіянами!!!

           

       3 травня виповнюється 13 років від дня смерті видатного вченого, історика України, політолога, журналіста- професора Джеймса Мейса. Після розпаду СРСР випускник Гарварда Джеймс Мейс (1952-2004), який спеціалізувався на історії радянської України, зайнявся безпосередньо в Києві вивченням теми Голодомору. Саме ним на підставі великої кількості архівних документів і спогадів очевидців було доведено факт штучно організованого голоду 1932-1933 рр.  Дослідження Мейса викликали широкий резонанс в світі і термін Голодомору в Україні став тотожним до поняття Голокост.  

       За своє коротке життя, 52 роки, він встиг зробити дуже багато. Був виконавчим директором Комісії уряду США з питань українського Голодомору. Це завдяки йому світ дізнався про цю жахливу трагедію! Мейс — автор і упорядник кількох книжок, зокрема, «Усної історії/Oral History» (три томи свідчень українців, які пережили голод), «Жнива скорботи» (у співавторстві з Робертом Конквестом), багатьох досліджень і статей, частина з яких була написана у «Дні». З 1998 по 2004 рік він працював у газеті «День».

      Історична заслуга цього видатного вченого й громадянина полягає не тільки в тому, що Джеймс вперше у світі увів у науковий обіг величезний обсяг ретельно задокументованих наукових фактів, що стосуються Голодомору. Ще важливіше те, що Джеймс пропускав наш пекельний біль через своє вразливе серце, відчуваючи, що він особисто — і тільки він! — має зробити цю нелюдськи важку, непосильну роботу («Ваші мертві обрали мене», — ці слова Мейса, віриться, не будуть забуті нашими нащадками). Переконати Америку, а з нею і весь Захід, у тому, що трагедія 1932-1933 рр. була ні чим іншим, як навмисним геноцидом українського народу, виявилося нелегким завданням, що розтяглося на багато років. Наполегливість і впевненість історика принесли йому повагу одних і недоброзичливість інших, а рідна Америка стала непривітною до Джеймса. На початку 90-х він уперше приїхав до України — про таку поїздку він не міг і мріяти, коли робив перші кроки у вивченні історії цієї країни. Українські колеги зустріли Джеймса як героя. Він приїхав сюди ще раз, і результат поїздки виявився несподіваним: письменниця та журналістка Наталія Дзюбенко брала інтерв’ю в знаменитого американця, і запитань, очевидно, виявилося так багато, що для відповідей знадобилося все життя… Вони одружилися, і Джеймс залишився в Україні назавжди. «Назавжди» виявилося дуже коротким, але ці роки вмістили і викладацьку, і наукову роботу, і безліч публікацій, і роботу в англомовному дайджесті газети «День».

26 листопада 2005 року в Україні вперше на державному рівні відзначали День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій.   33 тисячі свічок цього дня запалили в Києві на Софійській і Михайлівській площах . А скільки свічок пам’яті цього дня запалили по Україні — не знає ніхто. Нагадаємо, що в листопаді 2003 року, напередодні 70-х роковини Голодомору, вшанувати пам’ять жертв с трашної трагедії запалюванням свічок на сторінках «Дня» запропонував саме Джеймс Мейс. Цього дня (26 листопада 2005 року) і його пам’ять ушанували нарівні з пам’яттю про тих, кому він присвятив своє життя. За видатні особисті заслуги перед українським народом у розкритті світовій спільноті історичної правди про Голодомор в Україні 1932-1933 років історика-дослідника, громадянина США Джеймса Мейса нагороджено (посмертно) орденом Ярослава Мудрого 2-го ступеня.  

    А 21 травня 2006 року, в День Пам’яті жертв комуністичних репресій і голодоморів, Президент України Віктор Ющенко офіційно заявив про створення Інституту національної пам’яті. Ідею створення Інституту ще дванадцять років тому подав Джеймс Мейс: «Мною керує велика тривога за майбутнє України, за долю її незалежності й державності. Але найголовніше сьогодні питання — як захистити націю і суспільство від політичної, економічної, ідеологічної та психологічної атаки. Як захистити Україну. Як її зберегти. Одним із важливих (а я особливо вважаю, що, можливо, найважливішим) пунктом самооборони суспільства може й повинен стати народний Інститут дослідження геноциду України». Джеймс Мейс мав право так твердити. «Цей американець, який не мав жодної краплини слов’янської крові в жилах, був більшим українцем, ніж багато з тих, хто народився та виріс тут» -ця фраза найчастіше звучить у промовах пам’яті Джеймса Мейса.

      Найбільша нагорода для Джеймса, щоб українці знали свою історію. Жива пам’ять — набагато міцніше коріння для такої трагедії, і для того безсмертя, яке заслужив від українців Джеймс Мейс.

І. Лікарчук: проблема мобільних телефонів у школі

Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти.

     Упродовж чотирьох вихідних контактував із кількома учителями. Дуже хорошими учителями. Й так чи інакше йшла мова про шкільні справи. І не скільки про реформи, як про сьогодення.

    Учительство не може зрозуміти, чому стільки галасу про те, що буде. І холодне мовчання, коли це стосується проблем сьогодення. Скажімо, є проблема мобільних телефонів у школі. А швидше - зловживання використанням гаджетів тоді, коли це не потрібно.

      Що може учитель зробити з цією бідою? А нічого, крім умовлянь, переконань, прохань... Чи допомагають такі умовляння й переконання? Далеко не завжди... Й виникає закономірне питання: «Чому наші освітні керманичі не можуть ініціювати й прийняти законодавчий акт, яким були б запроваджені відповідні застережні чи каральні заходи, котрі унеможливили несанкціоноване використання гаджетів під час навчального процесу? Як те уже зроблено в багатьох країнах світу».

     Чи ловити журавля в небі більш приємне заняття, аніж вникати в сьогодення української школи та хоч якось реагувати на ті виклики й проблеми, що там виникають? І це стосується не лише проблеми гаджетів…

ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ, ЩО: 

3 травня 1880 року у Львові почала діяти перша в Україні трамвайна лінія, яка з'єднала головний залізничний вокзал по вулиці Городоцькій з Митною площею та Підзамчем. Через два дні в місті було відкрито два маршрути кінного трамваю.

       Першим трамваєм була конка - міська залізниця, вагони якої рухалися по дерев'яних рейках, що виступали на 15 см над рівнем вулиці і приводилися в рух тягловими тваринами (найчастіше кіньми).

     У 1878 році львівська міська рада оголосила конкурс на будівництво у місті трамвайного сполучення. Його виграла компанія з Трієсту «Societa Triestina Tramway», яка брала на себе будівництво та експлуатацію громадського транспорту, який через 25 років мав бути переданим у міську власність. 25 листопада 1879 року відбулася перша пробна поїздка трьома вагонами на Митній площі, а 3 травня 1880 року перший в Україні кінний трамвай виїхав на міський маршрут. Через два дні за проїзд почали брати плату - п'ять вагонів робили 19 поїздок на день по двох напрямках, залізничний вокзал — вулиця Городоцька — площа Митна і залізничний вокзал — Підзамче, рухаючись із середньою швидкістю 6,4 км/год по дубовій колії шириною 1 метр. 

      До 1889 року львівський трамвайний парк налічував 105 коней та 37 пасажирських і 3 вантажних вагони, які в середньому за рік перевозили 1 867 000 пасажирів. У 1906-1907 роках кінний трамвай перейшов у власність міста.

      Тим часом у 1893 році львівський магістрат оголосив тендер на будівництво ліній електричного трамваю та електростанції потужністю 400 кінських сил, який виграла віденська фірма «Сіменс&Гальське».   Будівництво лінії електричного трамваю почалося у вересні 1893 року, а 15 травня 1894 року між 1 і 2 годиною ночі відбулась пробна поїздка двома вагонами. 31 травня 1894 року до міського ярмарку у Львові було відкрито регулярний рух другого в Україні і четвертого в Австро-Угорщині електричного трамваю, який працював на трьох маршрутах, що рухались від сучасного проспекту Свободи до Стрийського парку, Личакова та залізничного вокзалу. У 1896 році місто викупило мережу електричного трамваю і електростанцію.

        У Києві кінний трамвай з'явився в 1891 році, паровий - у лютому 1892 року, а 2 травня 1892 року Київ став першим українським, першим у Російській імперії, десятим у Європі містом, де почав працювати електричний трамвай. Третім (після Києва і Львова) українським містом, де з'явився електричний трамвай, стали Чернівці (3 червня 1897 р.), четвертим - Катеринослав (нині - Дніпро, 26 червня 1897 р.), п'ятим - Кременчук (1899). У Москві травмвай з'явився в 1899 році, а в Санкт-Петербурзі - в 1907-у.

http://24tv.ua/legendi_lvova_pershiy_kinniy_tramvay_u_lvovi_viyihav_shhe_1879_roku_n485833